понеділок, 16 березня 2015 р.

Проект "Мій рідний край, моя земля"


Мета: прищеплювати учням любов до рідного краю,  рідної землі;     виховувати в учнівської молоді засобами пошуково-дослідницької  та туристично-краєзнавчої діяльності  бережливе ставлення до природи  рідного краю та духовних надбань народу,  повагу   до   історичних   пам'яток, розширювати та поглиблювати знання історії, народознавства, літератури, природничих дисциплін.

Завдання проекту:
- широке залучення учнівської молоді до туристсько-краєзнавчої , пошукової і дослідницької роботи;
- забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її  здібностей;
- формувати національну свідомість і людську гідність, любов до  рідної землі, родини, свого народу;
- виховувати повагу до батьків, старших, культури й історії рідного  народу через духовну єдність поколінь;
- виховувати духовну  культуру особистості та створювати умови для вільного  формування власної світоглядної позиції;
- допомагати учням у набутті додаткових знань про свій рідний край  для використання їх на уроках і в позакласній роботі, поновлення фондів  музею історії  школи.

Учасники: учні 5-11 класів, члени батьківського комітету, класні керівники.
Тип  проекту:  практично  орієнтовний,  частково  пошуковий,  колективний,  довготривалий.
Організатори: Заступники директора,  учителі  історії та  географії, голова  ради  учнівського  самоуправління.
Актуальність: Одним із головних принципів реформування сфери  виховання є гуманітаризація, а це означає зробити навчально виховний процес особистісно-орієнтованим, суб'єктивно значимим дня людини.
Реально сприяє вирішенню завдання гуманітаризації процесу - використання краєзнавчого матеріалу.
Краєзнавство в школі не лише збагачує знаннями з історії, літератури, біології, географії рідного краю, виховує любов до  нього, формує основні поняття й навички. Насамперед, краєзнавство  допомагає учням формувати національний характер, розуміти особливості  нації, її душу, яка протягом поколінь успадковувалася від покоління до покоління. Організована належним чином краєзнавча робота підвищує потенціал, творче мислення учнів, формує науковий світогляд, уміння спілкуватися з однолітками і дорослими. Тому  тема  є актуальною.

Етапи реалізації проекту:
I.Діагностико – концептуальний:
 1.Опрацювання  літератури  з  даної  теми.
2. Проведення  учнівських  зборів.
ІІ. Організаційний:
  1.Проведення  круглих  столів, обговорення  даної  проблеми  на  засіданнях  учнівського  самоврядування.
  2. Створення  пошукових  загонів  на  базі  класних  колективів.
  3. Систематизація  та оформлення  отриманого  матеріалу.

ІІІ. Практичний:
 1.Екскурсії Славетними місцями України.
Учнівські колективи здійснюють екскурсії в різні місця України, оформлюють звіти, на основі яких створюється екскурсійний вернісаж  “Моя  Україна”.
                                                                         Протягом  року
 2. Туристсько-краєзнавчий   маршрут  По  місцях  Української  оборонної   лінії.
                                                                          Вересень - жовтень

 3. Участь  в   краєзнавчій   експедиції   “Історія   міст  і  сіл  Полтавщини”.
Учні збирають матеріали про цікаві об'єкти рідного міста, оформлюють звіт про пошукову роботу.  
                                                                          Вересень - Січень
 4.Створення  екологічної  стежки.
Учні збирають матеріали про екологічне становище на Україні, Полтавщині, в Нехворощі, готують повідомлення, виступають з ними на годинах спілкування, обговорюють екологічні проблеми сьогодення, розробляють план дій  “Що можу зробити я для покращення екології рідного села?”.
                                                                          Грудень - Травень

Очікувані  результати:
1.     Перетворення  учнів  з  обєктів  виховного  впливу  на  субєкти  виховної  діяльності.
2.     Функціонування  пошукових  загонів  на  базі  школи.
3.     Створення  здорового  мікроклімату  в  школі.  Активізація  процесу  згуртування  учнівського  колективу.
4.     Активізація  пізнавальної  діяльності  учнів.
5.      Поповнення  знань  про  рідний  край, набуття  туристичних  навичок, оздоровлення  дітей.


Тип  проекту:   пізнавальний.

Жанр  проекту: творчий

Девіз: Віночок  вити – життя  любити



Мета:
Ø збагатити  знання  учнів  про чудодійні  обереги  нашого  життя  - квіти;
Ø прищеплювати учням любов до рідного краю,  рідної землі, формувати  громадянина – українця  засобами  виховання особистості  елементами  народознавчого  характеру;
Ø виховувати  інтерес  до  рослин – символів,  розвивати  художні  та  творчі  здібності;
Ø виховувати в учнівської молоді засобами пошуково-дослідницької  та туристично-краєзнавчої діяльності  бережливе ставлення до природи  рідного краю та духовних надбань народу, 
Ø пробуджувати  пізнавальні  інтереси  до  історії  свого  народу, розширювати та поглиблювати знання історії, народознавства, літератури, природничих дисциплін.

Завдання проекту:
- знайомити  учнів  з  національною  культурою,  піснями,  віршами,  легендами  про  квіти;
- широке залучення учнівської молоді до туристсько-краєзнавчої , пошукової і дослідницької роботи;
- забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її  здібностей;
- формувати національну свідомість і людську гідність, любов до  рідної землі, родини, свого народу;
- виховувати почуття  гордості  за  свою  Батьківщину,  любові  до  пісні,  продовжувати  і  примножувати традиції  свого  народу;
- виховувати духовну  культуру особистості та створювати умови для вільного  формування власної світоглядної позиції;
- допомагати учням у набутті додаткових знань про свій рідний край  для використання їх на уроках і в позакласній роботі, поновлення фондів  музею історії  школи.

Учасники: учні 5-11 класів, члени батьківського комітету, класні керівники.
Тип  проекту: пізнавальний, практично  орієнтовний,  частково  пошуковий,  колективний,  довготривалий.

Організатори: Заступники директора,  учителі української  мови  та  літератури, біології, голова  ради  учнівського  самоуправління.

Актуальність: Одним із головних принципів реформування сфери  виховання є гуманітаризація, а це означає зробити навчально - виховний процес особистісно-орієнтованим, суб'єктивно значимим дня людини.
Реально сприяє вирішенню завдання гуманітаризації процесу - використання краєзнавчого матеріалу.
Краєзнавство в школі не лише збагачує знаннями з історії, літератури, біології, географії рідного краю, виховує любов до  нього, формує основні поняття й навички. Насамперед, краєзнавство  допомагає учням формувати національний характер, розуміти особливості  нації, її душу, яка протягом поколінь успадковувалася від покоління до покоління. Організована належним чином краєзнавча робота підвищує потенціал, творче мислення учнів, формує науковий світогляд, уміння спілкуватися з однолітками і дорослими. Тому  тема  є актуальною.

Етапи реалізації проекту:

I. Діагностико – концептуальний:
 1.Опрацювання  літератури  з  даної  теми.
2. Проведення  учнівських  зборів.

ІІ. Організаційний:
  1.Проведення  круглих  столів, обговорення  даної  проблеми  на  засіданнях    
      учнівського  самоврядування.
  2. Створення  пошукових  загонів  на  базі  класних  колективів.
  3. Систематизація  та оформлення  отриманого  матеріалу.

ІІІ. Практичний:
1.Добір  матеріалу: легенд,  оповідань,  віршів,  пісень,  загадок,  прислів»їв  про  квіти.
2.Самостійне  складання  віршів,  оповідань,  казок.
3.Проведення  виставки «Барвиста  Нехвороща»
4.Розучування  пісень  і  танців  про квіти.
5.Проведення  свята  квітів.
6.Відбір  малюнків, фотографій.
7.Художнє  оформлення  альбому  з  роботами  учнів.
8.Екскурсії  місцями  рідного  краю,  до  Ботанічного  саду.
Учнівські колективи здійснюють екскурсії в різні місця України, оформлюють звіти, на основі яких створюється екскурсійний вернісаж “ Моя  Україна ”

Проміжний  результат:
Ø оформлення  альбому, розгляд  малюнків,  обговорення  дібраних  матеріалів;
Ø розповідь  учнів  про  квіти ( легенди,  казки,  оповідання,читання  віршів);
Ø проведення  свята  квітів;

Очікувані  результати:
1.     Перетворення  учнів  з  обєктів  виховного  впливу  на  субєкти  виховної  діяльності.
2.     Функціонування  пошукових  загонів  на  базі  школи.
3.     Створення  здорового  мікроклімату  в  школі.  Активізація  процесу  згуртування  учнівського  колективу.
4.     Активізація  пізнавальної  діяльності  учнів.
5.      Поповнення  знань  про  рідний  край, набуття  туристичних  навичок, оздоровлення  дітей.



   


                                             Легенди  про квіти

                                 Виникнення квітів на Землі
Давним-давно, коли Земля мала тільки сіре та зелене вбрання, веселка піднялася дуже близько до Сонця і почала танути. Її кольорові  краплі пролилися вниз - так з'явилися на Землі квіти,кущі. І скільки змішалося барвистих відтінків веселки, стільки втілилося їх у забарвленні рослин.
Ось так з'явилися на нашій Землі рослини.

Легенда про волошку
Красивий юнак Ціанус так захопився польови­ми квітами, що ходив полями і плів з них вінки. Якось богиня Флора знайшла його мертвим. Тоді вона перетворила його на волошку. «Ціанус» -означає «синій».

Легенда про безсмертник
Був час на землі, коли між квітами почалися незгоди. Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні лю­дям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
«Нащо засмічувати землю отим сміттям: Люби­стком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Неза­будками. Ні вигляду, ні запаху. Уся земля має цвісти нами», - категорично розсудили пишні квіти.
Почалася справжня квіткова війна, і багато квіту пропало з лиця землі. Зібралися якось по­сланці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доводив Богові свою правоту. Суперечкам не було кінця. Деякі брали красою, а інші - лікувальними властивостями. Лише од­на безіменна Квіточка сиділа мовчки й не обзи­валася навіть словом. Вислухав усіх Бог, а тоді звернувся до тієї Квітки:
- А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до цієї суперечки?
Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце всім нам. Ми - твоє творіння, Святий Боже. - Бог, по­годжуючись, хитав головою.
Мене турбує інше - продовжувала безіменна скромна Квітка. Ти дав нам, Господи, дуже корот­кий вік. Дуже короткий час милуємо ми своєю красою людей. Прийде зима, і люди сумують без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік.
Бог, схвильований такою любов'ю до людей цієї маленької Квіточки, спитав:
- А як звати тебе, мудра Квіточко?
- Нема в мене імені, Господи.
Імені не має, а пхається до Бога з порадами, - кричали пишні квіти.
Буде тобі ім'я, -   сказав Бог.
- Від нині й довіку бути тобі Безсмертником.
Від того часу став Безсмертник тою квіткою,
що дарує  нам -свою  красу та  здоров'я  цілий рік.


Легенда про барвінок

Жили колись давно чоловік та жінка. А найбільшою втіхою для них був їхній маленький синочок на ім'я Бар. У скорому часі виріс він вид­ним парубком. А що був одинаком у заможній ро­дині, то багато дівчат мали собі на думці вийти заміж за нього. Сохло серце за Баром і в одної дівчини, яка мала за маму відьму. Хто його знає, як би воно було при тім, якби та дівчина полюби­лася парубкові?
А сталося інакше. Посватався Бар до іншої, яка звалася Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І от прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословен­ня і чекали тої хвилі, щоб піти до святої церкви до шлюбу.
Аж тут де не взялася та ворожка зі своєю доч­кою. Ворожка стала перед молодими, проголоси­ла своє прокляття і окропила їх настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, уже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками й злетіла чорною воро­ною. Кинулися до дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю сльоза­ми. І сталося диво: на очах у всіх із землі про­росло зелене зілля, уквітчане дрібненьким бла­китним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил.
Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.


Легенда про лілію

В одному з гірських аулів жила сім'я, де підростали двоє дітей: донька Тамара й син сусіда, загиблого у сутичці з ворогом. Юнак і дівчина покохали одне одного, але Тамару посва­тали за іншого. Не наважуючись перечити батьківській волі, молодята подалися шукати до­помоги в чаклуна, який мешкав у глухій уще­лині. Дівчина приступила до печери, а хлопець залишився чекати її біля входу. Не одна година минула, і врешті терпець йому урвався. «Де Тама­ра?» - спитав він висохлого бородатого старигана.
А той і відповів: «Немає в мене сили звести вас докупи - отож і вчинив я так,  що вона вже не буде більше страждати». І чаклун показав ру­кою на чарівну білу квітку, яка виросла на порозі. Цілий день проплакав над лілією юнак,     а  надвечір  чаклун   перетворив його   на   дощову хмарину.


Легенда про тюльпан

А чи чули ви легенду про щастя? Стверджують, що воно перебувало у золотистому, щільно стуле­ному пуп'янку тюльпана.
Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намага­лися: хто - силою, хто - хитрощами, хто - закли­наннями. І йшли до тієї квітки старі і молоді, здорові і каліки, ішли царі зі шляхетним почтом і жебраки з торбами, ішли багатії-марнотрати і злидарі без шеляга за душею. Натовп біля квітки збирався і згодом розходився ні з чим. Щастя нікому не давалося до рук.
Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, ішла втомлена тяжкою працею бідна жінка, яка вела за руку свого маленького сина. їй хотілося бодай подивитися на пуп'янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не побачила за все своє життя. Лише тяжко зітхала, згадуючи про нього.
Жінка тихенько, із завмиранням серця набли­зилась до квітки... Раптом ЇЇ хлопчик, побачивши пуп'янок чарівної квітки, дзвінко і голосно, як може лише дитина, розсміявся.
І сталося диво! Тієї ж миті пуп'янок розкрився. Те, що не вдалося зробити ні силою, ні хитрощами, зробив веселий безтурботний дитячий сміх... Дорос­лому часом важко збагнути, що не все можна купи­ти за гроші, не все можна здобути силою чи хитро­щами. По-справжньому щасливою може бути лише дитина - їй так небагато для цього треба.

Легенда про нарцисс

У матері всіх богів, цариці неба Юнони, була улюблена подруга, гірська німфа Ехо (Луна), їй богиня звіряла всі таємниці серця, ділилася своїми враженнями, одне слово - була її найб­лижчою, вірною подругою.
Проте Ехо виявилася нещирою й підступною. Вона перебувала у перелюбстві з чоловіком Юно­ни - Юпітером - і повсякчас приховувала всі йо­го походеньки.
Коли Юпітер вирушав до подруг Ехо, гірських німф, то вона так розважала ревниву Юнону своїми баєчками, що час минав непомітно...
Але одного разу Юнона помітила, нарешті, підступну хитрість подруги й відібрала в неї мову.
«Геть з-перед очей, бридка обманщице! - вигук­нула розгнівана мати богів. — Нехай з цього часу заніміє твій язик, котрим ти вміла так зачарову­вати! Знатимеш від мене одну лише милість: змо­жеш повторювати тільки останній склад слова, коли тобі кричатимуть люди».
І з того часу засмучена німфа зникла в лісах, де відлуння живе й тепер і повторює останній склад або останнє слово, з яким ми до нього звертаємось.
Проте, живучи одна в лісі серед скель, Ехо важко терпіла самотність і повсякчас намагалася когось знайти, хто б міг її покохати.
Якось лісом ішов юнак, красень Нарцис, син річкового бога Цефіза, приречений на те, що сяг­не глибокої старості лише в тому разі, якщо ніко­ли не познайомиться з собою, тобто ніколи не по­бачить своє обличчя. Тоді це була звична річ, ад­же ніяких дзеркал не існувало, хіба що побачиш себе в спокійній воді.
Угледівши Нарциса, Ехо безтямно закохалась у нього й намагалася будь-що зробити так, аби він захопився нею. Але Нарцис залишався байдужим до її страждань. Тоді Ехо у відчаї звернулась до богів, благаючи змилосердитись і покарати Нар­циса за його незворушність. І розчулені боги по­чули її молитву і покарали його.
Сталося так, що Нарцис, відчуваючи спрагу, зупинився край чистого, мов дзеркало, спокійно­го плеса. Нахилився над ним, щоб напитися, і тут, уперше в житті, побачив у воді своє відобра­ження і так був зачарований, що закохався в се­бе. Не в змозі більше ні на хвилину відірвати по­гляд від того чарівного нетривкого образу, почав марніти, бліднути й хиріти від кохання.
Проте милосердні боги не дали йому загинути остаточно, перетворили на чарівну квітку, яка чудесно пахне, а голівка її так і хилиться дони­зу, ніби намагаючись ще й ще раз помилуватися собою...


Легенда про підсніжник

В давні часи, коли перші міфічні люди були вигнані з раю, йшов сильний сніг, була хуртови­на. Єва дуже змерзла. Щоб зігріти її і подати надію на майбуття, кілька мініатюрних сніжинок перетворились на сніжно-білі квіти підсніжника -провісника тепла.
Назву квітки підсніжника часто пов'язують зі снігом, про що довідуємося з іншої легенди. Коли Бог створив світ, трави, квіти, а після розпоря­дився створити сніг і каже йому: «Ти все вмієш,
то й відшукай собі колір сам». Подався сніг до зе­леної трави просити її кольору. А та у відповідь: «Тобі цей колір не личить, краще попроси у фіал­ки». Фіалка відповіла, що її,колір надто скром­ний^ Тоді сніг звернувся до підсніжника: «Милий мій, дай мені свій колір, бо пропаду без одежі». Дав підсніжник снігу свій колір, так став сніг з тих пір білий. Після цих подій сніг ненавидить квіти, а підсніжника пестить і голубить, як малу дитину


Легенда про незабудку

Іванко та Марійка були найкращою парою се­ред пастухів і пастушок Карпат. І про їхнє кохан­ня та вірність складалось навіть прислів'я. Та ось одного разу Іванкові передають суворий наказ батьків: «Негайно вернутися додому і прийняти спадок, що залишив йому померлий дядько».
Тоді у бідолашної Марійки зароджується сумнів: «Чи не зрадить її Іванко, розбагатівши і захопившись якоюсь красунею? Чи не покине він її? Але вона не наважується відкрити йому свої
побоювання й застерегти, боїться, що недовіра об­разить Іванка. А тим часом серце розривається від горя. Настала хвилина розлуки. Іванко ніжно обіймає Марійку. Схвильована до глибини душі, не може стримати сліз, і кілька краплин з її чу­десних синіх очей падають під ноги в траву. І ди­во!  Кожна краплина перетворюється на таку ж си­ню квіточку. І Марійка мовчки зриває їх по одній, подає коханому і каже: «Не забудь мене». То були перші квіти-незабудки.


                         Оповідання та казки про квіти

Чиї квіти найгарніші?

Одного разу засперечалися пори року - чиї квіти найгарніші? Тупнула чобітком Весна - і де сніг лежав, - струмки задзюрчали. Зазеленіла травиця. Земля вкрилася підсніжниками, пролісками, квітами мати й мачуха, нарцисами...
Мої квіти - найкращі,   - мовила Весна.
Ні, - заперечило Літо, - твої квіти , Весно, гарні, а мої - гарніші.
Змахнуло Літо сонячним капелюшком - і враз заквітчало ліс і поле. Зітхне вітер - і дзвоники співають. З духмяної конюшини збирає солодкий сік джміль.
Різнобарв'ям квітнуть доли, гаї, лука. Тут по­бачиш волошку, іван-чай. Ніжно визирають з трави зірочки гвоздики. Щедрі барви літа!
Аж холодом від заздрощів війнула Осінь. І зблякли килими Літа.
- Мої квіти не гірші, - так сказала Осінь і по­вела багряним рукавом.
Зацвіли верес, цикорій, гусячі лапки. Вдруге кульбаба і конюшина розквітли...
А що ж Зима? Засипала снігом і ліс, і луки, і поле. Снігом дороги й дахи вкрила, її квіти жи­вуть за склом оранжереї: цикламени, бегонія, орхідеї.
- Мій сад - зимовий, мої квіти в ньому - най­кращі, - каже Зима.
Отак і досі й сперечаються пори року - в кого квіти гарніші?

                                                                                          Ігор Калинець


Про що розповіла незабудка
Приїхала дівчинка з великого міста в село до бабусі на весну, літо і навіть осінь. І тут вона по­любила квіти, поливала їх літеплом, розпушувала землю, щоб корінці не позатерпали, полола бур'яни, які хотіли заслонити квітам сонце. І квіти також полюбили дівчинку, здалеку впізна­вали її, махали привітно листям і посилали на­зустріч свої пахощі.
Та була в дівчинки одна біда: вона плутала на­зви квітів і різного зілля, а то й зовсім забувала, як вони називаються. Або візьме кошичок, щоб нарвати малини, а вийде за ворота і думає, куди це зібралася, чи не по гриби. А вийде за село, то не знає, якою дорогою повертатися. Зустрінеться добра людина і питає: «Тобі куди, дівчинко?» А вона і назву бабусиного села не згадає.
Квітам було шкода дівчинки. От вони стали ра­дитися, як їй допомогти. Погомоніли, пого­моніли, але нічого не придумали. Та якраз наго­дилась добра чарівниця, вислухала квіти, бо їхню мову знала, і запитує:
-         Чи поливає вас дівчинка?
-         Поливає.
-         А прополює?
-         Прополює.
-         А курей проганяє з грядки?
-         Проганяє.
-         Милується вами?
-         Ще й як!
Дівчинка виглянула у вікно: а в саду біля квітів якась бабуся. «Надворі спека, певно, бабу­ся дуже втомилася», - подумала дівчинка. Винес­ла вона для незнайомої бабусі молока з коржи­ком. Випила добра чарівниця, відпочила ще тро­хи і подалася своєю дорогою, гадаючи, як допо­могти такій ласкавій чемній дитині.
Пішла наша дівчинка до лісу по суниці. Огля­дається - ліс, стежки попереплутувалися, хоч сядь та й плач. Сіла та й плаче: доведеться тут і заночувати. А вночі вовки з'їдять...
Бризнули з очей дрібні сльози і покотилися у траву. А звідти раптом визирнули блідо-блакитні дрібні-предрібні квіточки.
«Таких я ще не бачила, - подумала дівчинка. - А може, бачила і забула? Але чому вони так швидко ростуть - просто на очах? То, напевно, чарівні квітки. А з чарівними і побалакати можна».
  -   Добридень   вам,   квіточки!   -   привіталась дівчинка. І квіти відповіли:
- Доброго дня, дівчинко!
- Хто ви такі?
- А ми Незабудки.
- Які ви щасливі, - позаздрила дівчинка. - А я забудько. Пішла по суниці - забула глечик, забігла в ліс - забула, з якого боку ввійшла. Отак завжди.
- А ми про тебе знаємо. Нас послала добра чарівниця на допомогу. Коли що схочеш пригада­ти, а не зможеш, то прокажи:
- Незабудко, Незабудко, Допоможи хутко! От котрась із нас почує тебе,   хоч би де ти була, і допо­може в скруті.
- То ви допомо­жете вибратися мені з лісу?
- Еге ж.
- То я зараз по­прошу: «Незабудко, Незабудко, допомо­жи хутко стежину знайти з лісу».
І чує дівчинка, ніби хтось у вусі шепче: «Ось стеж­ка!». Глянула вона на квіти, а вони мовчать,  ніби й не виростали на очах і не розмовляли щойно. Та все одно дівчинка подякувала їм (дякувати, на диво, вона ніколи не забувала!) і побігла. А на узліссі перестрів гайовий:
-         До якого тобі села, дівчинко?
-         Я до... - та й забула, трохи знітилася, а тоді пригадала недавню пригоду і швиденько проказа­ла про себе: «Незабудко, Незабудко, допоможи хутко назвати село». І враз пригадала і назву се­ла, і вулицю, і прізвище бабусі.
З того часу дівчинка рідко коли щось забуває. Як не може відразу відповісти, то хвилину поду­має. Ніби порадиться з кимось у собі, а тоді пра­вильно відповідає. Тепер вона всі назви квітів пам'ятає і не переплутує.
А побачить нас, то так і припадає:
- Ой ви мої милі Незабудки!..
Коли б не була ота дівчинка забудьком, то, мо­же, не було б і нас, Незабудок. Кажи мені хутко:
-         Хто ти?
-         Незабудка.
-         Що ти не забула?
-         Як в бабусі була.
-         Що ти там робила?
-         Квіти посадила. 
-         Що ти там чувала?
-         Як пташка кувала.
-         Що везеш до міста?
-         Бабине намисто, Мальовану дудку, Пісню-незабудку.
                                                                                      
                                                                                     Ігор Калинець

              Ромашка
Проклюнулась на леваді маленька ромашка. Навколо високі трави стоять.
І всім їм до ромашки байдуже.
Незатишно стало ромашці, й вона сумно похи­лила голову. Коли чує: хтось грає. Срібно так, солодко.
Ворухнувся на ромашчиному стеблі один листо­чок, другий. Розплющила ромашка очі - аж то бджілка кружляє. Її крильця бринять, і від того -музика.
Радіє зелена земля. Радіє синє небо. Ромашка підвела голову і розквітла: біла, біла, ще й з кра­пелькою жовтогарячого сонця.
І від того, що ромашка розквітла, літо стало ще краще.
                         
                                                                                            Борис  Харчук

Мальви
Палахкотять біля вікон животрепетним вогнем розвихрені мальви, по-дитячому стають навш­пиньки, заглядаючи під самісіньку стріху...
Ніхто не знає, коли й хто посадив їх на соняч­ному причілку. Здавалося, вони тут були завжди. Мати кажуть, що мальви ті посадила колись дав­ним-давно ще бабуся в свої дівочі літа...
До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невід'ємною частиною родини. Що­року ранньою весною з-під землі з'являлося зеле­не пагіння, за кілька ночей воно виростало вище призьби, привітно заглядало у вікна...
Вечорами, коли спадала літня спека, мальви стояли урочисто серед золотого надвечір'я, тихо виграючи свою чарівну пісню...
І тоді стара хата ставала незвичайною, дивила­ся святково-усміхнено, бо вбралася вся в пре­красний живий вінок. Казкові палаци не можуть зрівнятися з селянською оселею, що спинилася зачаровано серед буйноти барвистих мальв.
                                                                                                  (За І. Цюпою)
Легенда про вінок
Йшла дівчина по воду. Зустрів її парубок і ка­же: «Знімеш вінок - моя будеш».
Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе.
Тому кажуть, що вінок оберігає від нечистої сили.

Існує     декілька     варіантів     традиційного українського віночка. Це зумовлено тим, що в різних місце­востях використовували іноді свої квіти,    в'язали    стрічки    іншого кольору,    мали    на    увазі    свої варіанти     символіки     квітки, стрічки. Наші бабусі кажуть, що будь-яка квітка в ньо­му щось означає.
Ружа,мальва і півонія — це віра,надія,любов.
Безсме­ртник - здоров'я,
барвінок—життя і безсмертя         людської
душі.   Цвіт   вишні   та   яблуні відданість і материнська любов.
Любисток і волошка сусідять у вінку. Вони означають   відданість.   Ними   освіжають   хату, миють волосся.  В них купають ма­леньких діточок.
Ромашка у вінку означає діво­чу чистоту. її вплітають у вінок поруч із цвітом калини, яблуні, вишні.
Калина   -   це   символ   рідної землі, отчого дому, батьківської хати,   а   ще   -   краси   дівочої. Поміж них переплітають ву­сики хмелю - він озна­чає     розум.      Найпочесніше місце у віноч­ку  належить  деревію. Вважають, що це — квітка нескореності. Всього  в  українському  віночку   12   квіточок. Кожна з них - лікар і оберіг від лихого ока. Але названо 13 рослин. Це число Христа і апостолів. І стрічок у віночку теж 13.

Сплетімо вінок український сьогодні
Із мальв, чорнобривців, калини
З барвінку та жита, із м'яти, нагідок,
З жоржин, чебрецю та вербини.
І ромашок, і волошок
Повні поли нарвемо.
На межі з квіток пахучих
Ми віночки сплетемо.

Про що розповідають стрічки віночка
Про це, юний друже, повинен ти знати:
Коричнева стрічка - земля, наша мати.
Вона в нас єдина, вона найрідніша.
Коричнева стрічка - вона найміцніша.
Ми хочем, аби ви усі зрозуміли:
Ці жовті   стрічки - наше сонечко миле.
 Воно дає світло, дарує тепло.
 Без сонця життя б на землі не було.
Дві стрічки: зелена і темно-зелена –
Це юність, краса. Це природи знамена.
 Зелена трава і зелені листочки
 -Дві стрічки зелені ми маєм в віночку.
 Дві стрічки: блакитна і синя, темніша –
Це небо і води. Хай будуть чистіші.
 Дай, Боже, щоб ми вберегли їхню суть.
Нам небо і води здоров'я дають.
Оранжева стрічка — м'яка паляниця.
Це й колос достиглого жита, пшениця.
Дивись, як оранжева стрічечка сяє,
Рум'яна, як хліб, й нам про хліб нагадає.
 А ця, фіолетова, те означає.
 Що розум людський ще надій не втрачає
На те, що послухаєм розум і Бога,
На те, що щасливі ми будемо з того.
 Малинова стрічка (або малинова)
Про   щедрість сказати своє хоче слово.
Про те, що не можна усе тільки брати.
Що треба навчитись і щедро давати.
 Багатство й достаток - рожева ця стрічка.
 Багатство пора вже нам мати за звичку.
Достаток з рожевої стрічки всміхатись
 Нам буде, як праці не будем боятись.
Якщо ви в вінок стрічки білі вплели.
 То треба, щоб душу свою берегли.
Перлини душі ви збирайте в намисто,
Душа хай, як білі стрічки, вона буде чиста.
                                                Варлам Думко


Квіти-символи

Барвінок до людської оселі, до городу тягнеть­ся. Взимку відвар барвінку п'ють од простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть з нього весільні віночки. Цілий рік його шанують, бо вважають символом життя.
Безсмертник дарує здоров'я роду людському, тому він і є символом безсмертя.
Найпочесніше місце належить деревію. Ці дрібненькі білі квіточки здалеку нагадують вели­ку квітку, її називають в народі деревцем. Коли квіти перецвітають, вітер розносить насіння дале­ко-далеко. Та де б не проросла ця рослинка, вона завжди цвіте. Особливо багато деревію на тих по­лях, де бої проходили і полягли герої. Недарма він символізує нескореність.
Цвіт вишні та яблуні - символи материнської любові, ніжності, доброти.
У народі кажуть, що Рута колись була дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер.
Дмухнув на сестер і перетворив їх на квіти. А лю­ди навесні висадили мальву - до вікна ближче, півонію - до води, руту - до сонця.
Так і ростуть сестри, своєю красою людей ми­лують і символізують віру, надію, любов.
А любисток і васильки? Були колись птахами, що вчили людей любити одне одного та бути щи­рими у розмовах. А як померли, то проросли дво­ма пахучими рослинками - любистком та василь­ком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікувальні властивості. Ними миють волосся, освіжають помешкання, купають у відварі ма­леньких дітей, бо знають, що ці квіти символізу­ють людську відданість.
А чарівна ромашка? Яка це красуня! Несе во­на здоров'я людям і символізує доброту та ніжність.
А вусатий хміль - символ гнучкості людської та розуму. Без нього не може бути справжнього свята квітів, квітів-символів, квітів-лікарів, квітів-оберегів, знахарів душі.
Конвалія квітка богині весни і освідчення в коханні. Маргаритка - квітка лицарів, кохання й ворожби. Лілія - емблема непорочності. Гвоздика - квітка крові, мужності.
Незабудка - квітка вірності, символ весняної королеви. Айстра - сум.
Волошка - простота, ніжність. Дзвоник - польовий вдячність. Лавр - успіх, слава.
Мак - краса, молодість.        ,
Мальва - краса, холодність. Нарцис - гордість, самозакоханість.
Півонія — довголіття. Пролісок - ніжність, вірність.
Троянда - кохання, здоров'я.         ,
Тюльпан - освідчення в коханні. Фіалка - сором'язливість, лагідність, скромність.

Квіти  в  дитячих  іграх

           Барвінок
Діти стають у два ряди, обличчям один до од­ного і співають:
Та на горі барвінець, на долині зеленець,
По три гроші чічка, два таляри стрічка.
Мої милі паняночки, посходімся до купочки
І ставаймо вряд!
Та на горі барвінець, на долині зеленець,
По три гроші чічка, два таляри стрічка.
Мої милі паняночки, просили вас матіночки,
Посідайте враз!
З, 4, 5, 6, 7, 8 та 9-ту строфи співаємо так са­мо, як другу, лише з тою зміною, що при кінці слів «просили вас матіночки» додаємо:
в 3-й строфі — поставайте враз!
4-й - повклякайте враз!
5-й — поставайте враз!
6-й - затупайте враз!
7-й - заплещіте враз!
8-й - затанцюйте враз!
9-й - засмійтеся враз!
Все, про що співають в пісні, діти обов'язково виконують. Підносять руки вгору, нахиляються і показують руками - на долині зелень, присідають і встають, вклякають на обидві ноги і встають, ту­пають ногами, плетуть у долоні,- танцюють, а в кінці танцюють і розбігаються.


              Мак
Діти утворюють коло, один-два кроки один від одного. Всередині - дівчина, що починає рухи. Всі співають:
Ой на горі льон, А в долині мак, Мої любі сусідоньки, Просимо вас, голубоньки, Зробіть ось так. Гу! При словах: «Ой на горі льон» - роблять декіль­ка  кроків  вправо,   «А в  долині  мак»   -  кілька кроків вліво й затримуються на місці, та пильно дивляться на дитину посеред кола. При слові: «Просимо» - виконують легкий поклін, при -«Зробіть ось так» - виконують рух, що його запо­чатковує дитина посеред кола.
Співаночку співають досхочу, тільки за кож­ним разом, при словах: «Зробіть ось так» - вико­нується інший рух (беруться за руки, присіда­ють, підіймають руки вгору, беруться в боки, пританцьовують тощо). Під кінець гри замість слів: «Зробіть ось, так» - співають: «Загукайте враз» і гукають: «Гу!».




Квіткові  загадки

* * *
В капелюшок пишний вбрався
І морозу не злякався,
Невеличкий цей сміливець,
Золотавий ... (чорнобривець). .
                       * * *
Це королева квітника,
Гарна і красива.
На стеблах має колючки,
В них захист її й сила.
             (Троянда)
* * *
Як ракета, що злітає,
В небо весь час заглядає.
Трохи схожий він на колос,
Гордий, стрункий ... (гладіолус).
* * *
Хто з вас, дітки, нас не знає?
Ми у лісі проживаєм,
Дзвоном сонце зустрічаєм,
Маєм гарні сині очки,
Називаємось ... (дзвіночки).
* * *
Я гордо голову тримаю
І перед вітром не схиляю.
Я жовтий, білий, полум'яний
І, наче яблуко, рум'яний.
В саду я квітну навесні.
Скажи, яке ім'я мені?
(Тюльпан)
* * *
На просторах поля золотого
 Сині зірочки тремтять.
Мов шматочки неба голубого.
Виграють, виблискують, горять.

                                          (Волошки)



Квіткова  аптека

Ромашка
Відвар з квітів використовують при застудних захворюваннях, бронхіті, під час зубного болю, бо­лях у шлунку; полощуть горло при ангіні, купають немовлят, миють волосся; у косметиці ромашку ви­користовують для виробництва кремів, лосьйонів, шампунів.

Материнка
Застосовується при застудних захворюваннях, для лікування хвороб нирок, печінки; для миття го­лови, щоб краще росло волосся. Материнку вжива­ють у їжу. Кілька стебел кладуть у бочку з розсо­лом, коли солять огірки.

Конвалія
Ще стародавні люди знали про її чудодійні влас­тивості. Настоєм квітів конвалії лікують серце.
                     
                                          Конюшина червона
Найчастіше відвари із суцвіття застосовують при захворюваннях бронхів, легень; настойку суцвіть вживають при головних болях, опіках шкіри; свіжим соком рослини лікують алергічні ураження очей.

Барвінок
Настоєм барвінку лікують головний біль, гіпер­тонію, полощуть ротову порожнину під час зубного болю.

Волошка
Настоєм квітів лікують хвороби очей; чаєм ліку­ють хвороби нирок. Чай волошки має синій колір і солодкий смак.

Троянда
З пелюсток троянди готують варення, отримують дуже цінну трояндову олію, п'ють вітамінний чай. Троянду використовують у парфумерній промисло­вості для виготовлення духів і кремів.

Нагідка
Малесенька, рудесенька, як сонечко яснесенька. Латинська назва - календула. Мазі, зроблені з ка­лендули, загоюють рани, а настої лікують шлунок і печінку. У квітів календули великі цілющі власти­вості, а ще в них є ефірна олія. У пелюстках міститься барвник, який надає красивого кольору соусам, тісту, супам.

Немає коментарів:

Дописати коментар